Клубком згорнулась ніч, як кіт
І сіла поруч при багатті
Де характерник — кошовий
Плете, мов ????, свої закляття
Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх
Загін наш по полю несеться
Вже зграєю чорних вовків
Де табір ворожий ночує
Нас місяця око веде
Ми — тіні. Ніхто не почує.
Рятунку ніхто не знайде.
У смерті алтар із полину;
Ми жертву їй щедру дамо!
І степ урочисто поглине
Ту кров, шо тепер проллємо!
Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх
Загін наш по полю несеться
Вже зграєю чорних вовків
А вранці похмуре світило
Обличчя у хмару схова;
Від війська чужого лишилась
Лиш кровю залита трава…
Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх
Загін наш додому вернеться
Під ранок в подобі людській.