Мій пане, який нерозумний світ,
Яка нармарно сходить журба,
Під небом чорним, ніби графіт,
Конає в піску, і грифон з герба
І грифон з герба.
З дерев погаслих кричать граки,
Я впав з коня і програв турнір,
Тепер крізь мене ростуть гілки,
Пробивши в панцирі триста дір…
Пробивши в панцирі триста дір
Лети ж від мене монстре знамен,
Крилатий леве, я випав з гри,
З очниці в мене цвіте ромен
Я не мав меча, то був лютній гриф…
Я не мав меча, то був лютній гриф
А ту, що чекає, що ймення мої
На грифелі пише в стотисячний раз,
Крилом захисти і замовклу її
У землю сховай від облуд і образ…
Чому ж не летиш, на вологім піску
Танцюєш довкіл моїх тихих рук?
І п’єш з мене довгу, предвічну ріку
Ти схожий на крука, ти майже крук…
Ти схожий на крука, ти майже крук
Лети ж від мене,
Маестро знамен, крилатий леве…
Я випав з гри…
З очниці в мене цвіте ромен…
Я не мав меча…
Я не мав меча, то був лютній гриф.